розпусний
РОЗПУ́СНИЙ, а, е.
1. Який зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя.
Ярославна захищає скривджену дівчину від кривдника — розпусного князя Галицького (Рильський, III, 1956, 363);
Аксак перехопив мої листи і примусом одружив її [свою дочку] з луцьким каштеляном, розпусним і хворим дідом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 70);
// Сповнений розпусти; непристойний.
На панщині співала [Ганна] розпусні пісні, сміялася (Фр., II, 1950, 111);
Не приставав [Мільтон] ні до яких розпусних вигадок своїх товаришів, а ще навіть ганив їх за те (Л. Укр., VIII, 1965, 187).
Розпу́сний дім — те саме, що Дім розпу́сти ( див. дім).
Вмер [капіталіст] серед ночі в розпусному домі (Мал., Звенигора, 1959, 224).
2. Який нікого не слухає, неслухняний; буйний.
Доля не раз.. виганяла його з тісної хати на улицю, між галасливих, розпусних хлопаків-уличників (Фр., IV, 1950, 494).
Словник української мови (СУМ-11)