розпутник

РОЗПУ́ТНИК, а, ч.

Той, хто веде розпутне життя; розпусник.

[Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. розпутник — розпу́тник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. розпутник — див. розпусник  Словник синонімів Вусика
3. розпутник — -а, ч. Той, хто веде розпутне життя; розпусник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розпутник — РОЗПУ́СНИК (розпусний чоловік), РОЗПУ́ТНИК, БЕЗПУ́ТНИК розм., ПОТІПА́ХА (ПОТІПА́КА) лайл.; ГРІХОВО́ДНИК розм., ГРІХОВО́ДА розм., БА́ХУР лайл., БЛУДНИ́К заст. (той, хто веде розпусне статеве життя).  Словник синонімів української мови
5. розпутник — РОЗПУ́ТНИК, а, ч. Той, хто веде розпутне життя; розпусник. [Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (Кроп., II, 1958, 464).  Словник української мови в 11 томах