розпутник
РОЗПУ́ТНИК, а, ч. Той, хто веде розпутне життя; розпусник.
[Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (Кроп., II, 1958, 464).
Словник української мови (СУМ-11)РОЗПУ́ТНИК, а, ч. Той, хто веде розпутне життя; розпусник.
[Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (Кроп., II, 1958, 464).
Словник української мови (СУМ-11)