розпутний

РОЗПУ́ТНИЙ, а, е.

Який вдається у розпусту, має аморальну поведінку.

Се заробітчани. .. вони йдуть найматься до ситих, розпутних, ледачих людей (В. Винниченко);

– Море – це розпутна красива жінка, яка хвилює більше за всіх цнотливих голубок (Ю. Яновський);

– Ця злюща, розпутна пані листи облудні якісь писала супроти наших людей (Іван Ле);

– Господи, який ви розпутний. Які у вас очі недобрі (М. Стельмах);

// Власт. розпутникові, такий, як у розпутника.

Знає [Левко] дуже добре, що в монастирі не спасаються, а ведуть розпутне життя (М. Коцюбинський);

Скалічила [Любов Прохорівна], зіпсувала почуття, як урочисті бокали надпила розпутними устами... (Іван Ле);

Гордо несла [Юлія] свою розпутну красиву голову і обліплені шовками стегна (Григорій Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. розпутний — розпу́тний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. розпутний — див. розпусник  Словник синонімів Вусика
3. розпутний — -а, -е. Який поринає в розпусту, поводиться аморально. || Власт. розпутникові, такий, як у розпутника.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розпутний — РОЗПУ́СНИЙ (який зневажає норми моралі), РОЗПУ́ТНИЙ, ПОРО́ЧНИЙ, РОЗГНУ́ЗДАНИЙ розм., ГУЛЯ́ЩИЙ розм., БЕЗПУ́ТНИЙ розм.; ГРІХОВО́ДНИЦЬКИЙ розм., БЛУ́ДНИЙ заст., БЛУДЛИ́ВИЙ заст. (пов'язаний з статевою розпустою). Аксак..  Словник синонімів української мови
5. розпутний — Розпу́тний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. розпутний — РОЗПУ́ТНИЙ, а, е. Який вдається у розпусту, має аморальну поведінку. — Море — це розпутна красива жінка, яка хвилює більше за всіх цнотливих голубок (Ю. Янов.  Словник української мови в 11 томах