розранювати
РОЗРА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРА́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що, рідко.
Заподіювати рану кому-небудь.
До ґанку на щастя підкову прибито. Без неї буланий розранив копито (П. Воронько);
* Образно. І до неї доторкнулося те вугля, розранило остатній .. куточок її серця (І. Франко);
Певне, мама навмисне щадила дитячу душу, не хотіла всіма подробицями ще більше розранювати хлопця, адже ж ішлося про дідуся... (О. Гончар);
// що. Роз'ятрювати (рану).
При душевнім вдоволенні чоловік забуває про те, що перебув і перетерпів, аж знову нові невдачі розранюють старі, давно загоєні рани (Н. Кобринська).
Словник української мови (СУМ-20)