розриватися
РОЗРИВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., РОЗІРВА́ТИСЯ, зірву́ся, зі́рвешся, док.
1. Від різких рухів, ривків розділятися на частини, шматки; роздиратися.
Торба трісь – і розірвалась... (Л. Глібов);
Два разки розірвались, і намисто пороснуло на поміст (І. Нечуй-Левицький);
// Лопаючись, тріскаючись, розпадатися, кришитися на дрібні шматочки.
В повітрі з'являлися не то білі кружечки, не то маленькі пухирі, які росли, росли, розривалися беззвучно, вприскуючи в темряву світлий порошок (М. Томчаній);
Як боляче розривається крихкий, сльозами зліплений льодок на віях (М. Стельмах);
// Ставати рваним, дірявим (про одяг, взуття).
Шевця не маш [маєш] – сам чобіт заший, коли розірвався (Номис).
2. Розділятися на частини, осколки, руйнуватися під дією вибуху, пострілу.
Бувало, що зіпсується на міні ударник .. Візьмуть розриватися тоді міни на пароплаві. Феєрична картина (Ю. Яновський);
Перший снаряд розірвався неподалік дзвіниці. Прошумів другий... (О. Гончар);
Важка бомба розірвалась біля нашого окопу (Є. Кравченко);
* Образно. Село аж розривалось від пострілів (І. Цюпа).
3. Роз'єднуватися, розсуватися, утворюючи просвіт, прогалину (про що-небудь з'єднане, суцільне).
Ніч ішла; хмари розривалися – зорі блищали... (Марко Вовчок);
Далі юрби розривалися – звертали в провулки й пропадали в темряві (А. Головко);
Вивіяв [вітрець] на лід кілька округлих вільхових листів і вони закружляли у рівному колі, потім це коло розірвалося і листки блискавично, мов горобці, пурхнули кудись угору (М. Стельмах);
Туман розірвався на сході і відразу з його вилинуло, сяючи пишною красою, золотеє сонце (Б. Грінченко).
4. перен. Перериватися, припинятися (про те, що зв'язує кого-небудь із кимсь певними стосунками).
* Образно. – У нас з нею ще до війни ниточка розірвалася. Так, знаєте, трагічні обставини (С. Голованівський).
5. рідко. Припиняти свої стосунки, відносини з ким-небудь.
Розірвалося дружба між колишніми подругами.
6. перен. Зникати (про те, що обмежує чиюсь свободу, самостійність, що є обтяжливим для кого-небудь).
Ще був народ закутий кайданами .. Але вже чуло серце юнакове, живого наливаючись вогню, розірвуться, впадуть царські окови (І. Гончаренко).
7. перен., розм. Одночасно займатися багатьма справами; намагатися встигнути скрізь.
Я теж мало роблю, бо мушу розриватися на 100 частин (М. Коцюбинський);
– Якби я могла розірваться надвоє, то я б і сіни мела, і коло печі стояла, – промовила Мотря неласкавим голосом (І. Нечуй-Левицький);
// Дуже старатися, докладати великих зусиль, роблячи що-небудь.
Він аж розривається, щоб .. найважче самому зробити, а жінці щоб менше зосталося (Панас Мирний);
Контррозвідки розривалися, шукаючи нас (Ю. Яновський).
8. перен. Сильно, гучно звучати, лунати.
І від бурі, що бушує, і від грому, що так і розривається над головами, шум такий і грохот, що страшно і згадати!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
За плечима у юрми билось й розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський);
Ще дужче гримів голос із репродуктора, а тим часом телефонні дзвінки аж розривались у передпокої, владно кликали до себе (П. Тичина);
// Дуже голосно ридати, кричати, співати і т. ін.
Кричала [Катерина] всім своїм єством, кричала на весь світ, .. розривалася в сухих риданнях... (Г. Хоткевич);
Їм було байдужісінько, чого, власне, .. розривається цей лисий і товстий тубілець (О. Ільченко);
Ой, нехай плаче, розірветься, а уже мене не діждеться (П. Чубинський).
9. тільки недок. Пас. до розрива́ти¹ 1–6.
◇ (1) Аж розрива́ється душа́ на́дво́є (д) див. душа́;
Голова́ розва́люється (тріщи́ть, розрива́ється і т. ін.) див. голова́;
(2) Душа́ розрива́ється на дві полови́ни (д) див. душа́;
Душа́ (се́рце) розрива́ється (рве́ться) на́дво́є (на́впі́л, на дві полови́ни) див. душа́;
Се́рце рве́ться (розрива́ється, надрива́ється) [на шматки́] див. се́рце;
(3) Хоч (на́дво́є) розірви́ся (перерви́ся):
а) забагато роботи, клопоту і т. ін. для однієї людини.
[Килина:] Ой, тітко, вдовиці – хоч надвоє розірвися!.. (Леся Українка);
– Максиме, як же ти двері навішуєш? – То покажіть, – просить Максим. – Мені ж треба йти ліжечка робити, хоч розірвись... (М. Зарудний);
– А техніка ламається, а запчастин катма, а людей пучка, так що доводиться парити лоби, не скоро до хати приплентає. – Так, так, – підтакувала. – І Христя каже, що хоч розірвись (Є. Гуцало);
Хоч ру́ки розірви́.
Хоч руки розірви! Тільки те й знай: тому їсти дай, того напувай (О. Ковінька);
б) що не роби, все марно, безрезультатно.
Так повелося на вічі – не захотіли слухати, хоч розірвися, не дадуть і рота роззявити (А. Хижняк);
(4) Як не розірва́тися:
а) дуже голосно кричати, співати і т. ін.
Дуже закумкали жаби в болоті, засвистали черепахи у сазі, а солов'ї – як не розірвуться (Панас Мирний);
б) (зі сл. крича́ти, співа́ти і т. ін.) дуже голосно.
Курка в курнику кричить як не розірветься: мабуть, яйце знесла (з усн. мови);
Як не порозрива́ються (про всіх або багатьох).
За сонцем усе живло прокинулось. Там коники кричали та сюрчали, як не порозриваються; там перепели хававкали (Панас Мирний).
РОЗРИВА́ТИСЯ², а́ється, недок.
Пас. до розрива́ти².
Словник української мови (СУМ-20)