розривати
РОЗРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., РОЗІРВА́ТИ, зірву́, зі́рвеш, док.
1. що. Різкими рухами, ривками розділяти на частини, шматки; роздирати.
[Храпко:] Що ще за повістка? Тьфу! (Розрива її, кида і плює) (Панас Мирний);
З'явився Шовкун і, опустившись перед Сіверцевим на одне коліно, став швидко розривати бинт... (О. Гончар);
Ліда сіла за стіл, пише листа, спинилась, перечитує, розірвала написане, встала (О. Корнійчук);
// Розпечатувати, відкривати (пакет, конверт, телеграму і т. ін.).
Блаженко та Козаков одразу взялися старанно перев'язувати Черниша, розриваючи свої засмальцьовані пакети (О. Гончар);
Дорош узяв блакитний конвертик і похапцем розірвав. На маленькому аркушику було надруковано всього кілька рядків (Григорій Тютюнник);
// Робити рваним, дірявим (одяг, взуття).
З .. риданням металась вона в малій своїй літній хатині, б'ючись грудьми об стіни, розриваючи на собі одяг (О. Довженко);
// кого, що. Заподіювати комусь рани, подряпини; ранити кого-, що-небудь.
Ольга борсалася в колючій шипшині, байдужа до того, що кущі їй розривали тіло, – захищала тільки очі (Я. Качура);
Очевидячки, ніж, ударивши тіло, розірвав його далі (Ю. Яновський);
// кого. Умертвляти, роздираючи на частини, шматки.
– Так колись моя коза На льоду кричала, Як там її звірина, Бідну, розривала (С. Руданський);
Орда за нами. Ой, вона ще ближче! От зараз кинеться і нас розірве (Леся Українка);
// кого, що, перен. Порушувати цілісність чого-небудь, роз'єднувати щось.
Хіміки випаровують з нього [газу] складні молекули, розривають їх з допомогою тепла і високого тиску (з наук.-попул. літ.);
У великій світовій війні вирішується історична доля українського народу. Чи буде він жити і процвітати в єдиній передовій державі, чи розірвуть його на частини на довгі віки, розділять кордонами? (О. Довженко).
2. що. Розносити на частини, осколки, руйнувати вибухом, пострілом, висаджувати в повітря.
Коли раптом Мов грім ударив, куля розірвала Завчасно стіну, і каміння гостре Посипалось навколо (Леся Українка);
// безос.
То таки був постріл! І одначе не розірвало її [рушницю] (О. Гончар).
3. що. Роз'єднувати, розсувати що-небудь з'єднане, суцільне, утворюючи між його частинами просвіт, прогалину.
Тихович нервовим рухом розриває лози і йде далі (М. Коцюбинський);
Спалені губи з трудом розривала [баба] та білим язиком їх зволожувала (В. Стефаник);
Загін ішов з боями, .. розривав кільця облав і збирав сили для наступу (Л. Дмитерко);
Війнув вітер, розриваючи димову хмару (С. Добровольський);
Гнат розірвав конем коло, що замикало його з усіх боків, підскочив до однієї з каруц (Григорій Тютюнник);
// безос.
[Ялина (вбігає):] Чи чули новину! Греблю розірвало .. біля опусту... (М. Кропивницький);
// що, перен. Порушувати, переривати що-небудь.
Тишу розривають оплески і схвильований гомін (М. Стельмах);
Щось чорне та пелехате закрило світло і розірвало музику (М. Коцюбинський);
// кого, розм. Розводити в різні боки, розбороняючи.
Один із тих вояків, що скочили розривати зчіплених панів, зареготався, а другий сплеснув в долоні (І. Франко);
З великими зусиллями розірвали їх [братів] (Мирослав Ірчан).
4. що, перен. Переривати, припиняти те, що зв'язує кого-небудь із кимсь певними стосунками.
Там розриваєте старий контракт, тут пишете новий (Л. Яновська);
Забіг би [сотник] на край світу, та уже шлюбу не розірве (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Імператор Никифор .. вчинив безумство, коли розірвав мир і хоче почати війну з болгарами (С. Скляренко);
[Барабаш:] Скажіть одверто, ви вирішили розірвати нашу дружбу? (О. Корнійчук).
5. з ким. Припиняти будь-які стосунки, відносини з ким-небудь.
То була хвилина, Коли з самим собою розірвав [Л. Толстой] – Із тим, колишнім (М. Рильський);
Казимир не одержував від мене відповіді на свої листи, а замість того напевне дістав повідомлення від батьків про те, що я з ним розірвала (Ірина Вільде);
// з чим. Рішуче відмовлятися від чого-небудь, зрікатися чогось.
– Коли б швидше видужати і тоді розірвати з минулим (З. Тулуб).
6. що, перен. Знищувати те, що обмежує чиюсь свободу, самостійність, що є обтяжливим для кого-небудь.
Хто пута рабства розрива, Мечем свободи добува? (П. Грабовський);
Отак у келії правдивий Іван Гус думав розірвать Окови адові!.. і диво, Святеє диво показать Очам незрящим [незрячим] (Т. Шевченко);
І встане велетень з землі, розправить руки грізні, і вмить розірве на собі усі дроти залізні (Леся Українка).
(1) Розрива́ти зв'язки́ з ким – припиняти спілкування, стосунки з ким-небудь.
Він .. на власні гроші набув сотню примірників, щоб послати на село, до своїх, і таким робом довести, що, вірний демократичній засаді, не розриває зв'язків з народом (М. Коцюбинський);
(2) Розрива́ти / розірва́ти ува́гу чию – заважати кому-небудь бути зосередженим.
Таке безнастанне наслухування так розривало його увагу, що не міг нічого з прочитаного розуміти (Л. Мартович).
◇ Думки́ розрива́ють мо́зок (че́реп) див. ду́мка;
Кра́яти (рі́зати, розрива́ти, шматува́ти і т. ін.) / розкра́яти (розрі́зати, розірва́ти, розшматува́ти і т. ін.) се́рце (ду́шу, гру́ди) див. кра́яти;
Рва́ти (розрива́ти, розбива́ти) / порва́ти (розби́ти) кайда́ни (пу́та, ланцюги́) див. рва́ти;
(3) Розрива́ти (рва́ти і т. ін.) / розірва́ти і т. ін. на шма́ття – вибухом, кулями і т. ін. руйнувати, розтрощувати щось на частини, шматки.
Гвинтівочні постріли розривали на шмаття ранковий туман, що клубочився над річкою (І. Цюпа);
Залізна руда .. її рвали на шмаття грімкою вибухівкою в тисячолітньому ложі, безжально мололи на м'яке червоне борошно (П. Загребельний);
Нараз з глибини німецьких позицій вдарили важкі міномети, сердито й глухо довбонули залізними кувалдами землю, рвучи все на шмаття, не добираючи, де свої, а де чужі (І. Цюпа);
(4) Розрива́ти (рва́ти) / розірва́ти на шматки́ (на маню́сінькі кусо́чки) кого і без дод. – нещадно розправлятися з ким-небудь, знищувати когось.
– Гляди [чоловіче], щоб ти поділив його [гостинець] на частини, щоб кожному – достало – коли ж гаразд не поділиш – то тут тобі й амінь! Таки тут тебе і розірвемо на манюсінькі кусочки (Панас Мирний);
Він би хотів на шматки розірвати й тітку, й дядька, і дітей їх (М. Коцюбинський);
(5) Розрива́ти / розірва́ти за́шморг – виходити із скрутного становища завдяки рішучим діям.
Сам хід подій підказував: треба діяти рішуче і негайно, аби розірвати отой зашморг .. Але що саме треба робити? Як перехитрити гітлерівців? (І. Головченко і О. Мусієнко);
(6) Розрива́ти / розірва́ти се́рде́нько – те саме, що Розрива́ти се́рце (ду́шу, гру́ди) (див. розрива́ти¹).
– Не плач, не журися, не вбивайся так! Коли справді, що так його кріпко любиш, то що ж, іди вже за нього... Я хоч і проти ночі, сам піду і приведу його. Не розривайте своїх серденьок! Може, знайдете своє щастя! (Г. Квітка-Основ'яненко);
(7) Розрива́ти / розірва́ти сон – будити.
Мавра ніч не спала, неспокійні думки розірвали сон (К. Гордієнко);
(8) Хоч ру́ки розірви́ (д) див. розрива́тися¹.
РОЗРИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., РОЗРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., що.
1. Риючи, розкидати, розгрібати що-небудь.
Кури знову зграєю сходяться, сокотять, .. розривають гній своїми ніжками... (Панас Мирний);
Під ногами шелестіли цілі замети сухого покрученого листя. Насті вподобався той шелест, і вона зумисне розривала ногами купи сухого листя (М. Коцюбинський);
Щоб зігрітись, він почав, наче скажений, розривати пальцями землю, одночасно човгаючи ногами й хитаючи головою (М. Трублаїні);
Могила мого діда Якова там! Якщо не розрили (Г. Колісник);
// перен., розм. Абияк, недбало розкидати, щось шукаючи.
Став [Гонта]; розрива купу Ляхів мертвих: шука когось (Т. Шевченко).
2. Риючи, відкидаючи землю, сніг і т. ін., робити заглиблення, яму.
Чорна вража сила, смерть її вхопи, бомбами розрила золоті степи (В. Сосюра);
Як цей Льох розриють, то звідтам воля встане. – Воля в людях, а не в Льоху, – гнівно промовив мельник і махнув рукою (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)