розривати
РОЗРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., РОЗІРВА́ТИ, зірву́, зі́рвеш, док.
1. перех. Різкими рухами, ривками розділяти на частини, шматки; роздирати.
[Храпко:] Що ще за повістка? Тьфу! (Розрива її, кида і плює) (Мирний, V, 1955, 203);
З’явився Шовкун і, опустившись перед Сіверцевим на. одне коліно, став швидко розривати бинт… (Гончар, III, 1959, 264);
Ліда сіла за стіл, пише листа, спинилась, перечитує, розірвала написане, встала (Корн., І, 1955, 140);
// Розпечатувати, відкривати (пакет, конверт, телеграму і т. ін.).
Блаженко та Козаков одразу взялися старанно перев’язувати Черниша, розриваючи свої засмальцьовані пакети (Гончар, III, 1959, 141);
Дорош узяв блакитний конвертик і похапцем розірвав. На маленькому аркушику було надруковано всього кілька рядків (Тют., Вир, 1964, 193);
// Робити рваним, дірявим (одяг, взуття).
З.. риданням металась вона в малій своїй літній хатині, б’ючись грудьми об стіни, розриваючи на собі одяг (Довж., І, 1958, 93);
Мариня тим часом поправляла косу, одежу на собі. — Побили? — звернулась до неї мати. — Не били. Спідницю, здається, розірвали. Насилу вирвалась (Вас., І, 1959, 199);
// Заподіювати комусь рани, подряпини; ранити кого-, що-небудь.
Ольга борсалася в колючій шипшині, байдужа до того, що кущі їй розривали тіло, — захищала тільки очі (Кач., II, 1958, 70);
Очевидячки, ніж, ударивши тіло, розірвав його далі (Ю. Янов., II, 1958, 128);
// Умертвляти, роздираючи на частини, шматки.
— Так колись моя коза На льоду кричала, Як там її звірина, Бідну, розривала (Рудан., Співомовки.., 1957, 29);
Орда за нами. Ой, вона ще ближче! От зараз кинеться і нас розірве (Л. Укр., I, 1951, 313);
// перен. Порушувати цілісність чого-небудь, роз’єднувати щось.
Хіміки випаровують з нього [газу] складні молекули, розривають їх з допомогою тепла і високого тиску (Наука.., 1, 1965, 23);
У великій світовій війні вирішується історична доля українського народу. Чи буде він жити і процвітати в єдиній передовій державі, чи розірвуть його на частини на довгі віки, розділять кордонами? (Довж., III, 1960, 61).
◊ Думки́ розрива́ють мо́зок (че́реп) — хтось відчуває біль у голові від тяжких роздумів.
Думки тягучі й важкі, вони розривають мозок, Юрію страшно поворухнутись, так болить.. тіло (Кочура, Зол. грамота, 1960, 183);
Я йду далі. Думки розривають череп мені й снуються все навколо одного й того ж (Кол., На фронті.., 1959, 13);
Розрива́ти (розірва́ти) на шматки́ кого — звертатися до кого-небудь з проханнями, дорученнями і т. ін., не даючи й хвилини спокою;
Розрива́ти (розірва́ти) се́рце (ду́шу, гру́ди) — примушувати страждати, переживати, мучитися.
В’ється вона [туга] коло серця, Серце розриває (Рудан., Тв., 1959, 118);
— Скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує! (Вовчок, І, 1955, 348);
Розпач, відчай розривали їй груди, хвилинами з’являвся такий жах, що ціпеніло серце (Донч., V, 1957, 431);
Розрива́ти (розірва́ти) ува́гу чию — заважати кому-небудь бути уважним.
Таке безнастанне наслухування так розривало його увагу, що не міг нічого з прочитаного розуміти (Март., Тв., 1954, 242).
2. перех. Розносити на частини, осколки, руйнувати вибухом, пострілом, висаджувати в повітря.
Коли раптом Мов грім ударив, куля розірвала Завчасно стіну, і каміння гостре Посипалось навколо (Л. Укр., І, 1951, 115);
// безос.
То таки був постріл! І одначе не розірвало її [рушницю] (Гончар, Тронка, 1963, 307).
3. перех. Роз’єднувати, розсувати що-небудь з’єднане, суцільне, утворюючи між його частинами просвіт, прогалину.
Тихович нервовим рухом розриває лози і йде далі (Коцюб., І, 1955, 209);
Спалені губи з трудом розривала [баба] та білим язиком їх зволожувала (Стеф., І, 1949, 44);
Загін ішов з боями,.. розривав кільця облав і збирав сили для наступу (Дмит., Наречена, 1959, 95);
Війнув вітер, розриваючи димову хмару (Добр., Очак. розмир, 1965, 148);
Гнат розірвав конем коло, що замикало його з усіх боків, підскочив до однієї з каруц (Тют., Вир, 1964, 70);
// безос.
[Ялина (вбігає):] Чи чули новину! Греблю розірвало.. біля опусту… (Кроп., IV, 1959, 353);
// перен. Порушувати, переривати що-небудь.
Тишу розривають оплески і схвильований гомін (Стельмах, II, 1962, 17);
Щось чорне та пелехате закрило світло і розірвало музику (Коцюб., II, 1955, 216);
// розм. Розводити в різні боки, розбороняючи.
Один із тих вояків, що скочили розривати зчіплених панів, зареготався, а другий сплеснув в долоні (Фр., III, 1950, 313);
З великими зусиллями розірвали їх [братів] (Ірчан, II, 1958, 28).
◊ Розрива́ти (розірва́ти) сон — будити.
Мавра ніч не спала, неспокійні думки розірвали сон (Горд., Дівчина.., 1954, 47).
4. перех., перен. Переривати, припиняти те, що зв’язує кого-небудь із кимсь певними стосунками.
Там розриваєте старий контракт, тут пишете новий (Л. Янов., І, 1959, 432);
Забіг би [сотник] на край світу, та уже шлюбу не розірве (Кв.-Осн., II, 1956, 217);
— Імператор Никифор.. вчинив безумство, коли розірвав мир і хоче почати війну з болгарами (Скл., Святослав, 1959, 292);
Нема в світі такої сили, яка змогла б похитнути і розірвати єдність радянських республік (Ком. Укр., 9, 1967, 20);
[Барабаш:] Скажіть одверто, ви вирішили розірвати нашу дружбу? (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 65);
Засобами сатири викриває П. Козланюк панство і українських попів, які прагнули розпалити полум’я націоналізму, розірвати союз українців з революційною Росією (Рад. літ-во, 3, 1957, 17).
Розрива́ти зв’язки́ з ким — припиняти спілкування, стосунки з ким-небудь.
Він.. на власні гроші набув сотню примірників, щоб послати на село, до своїх, і таким робом довести, що, вірний демократичній засаді, не розриває зв’язків з народом (Коцюб., І, 1955, 162).
5. неперех. Припиняти будь-які стосунки, відносини з ким-небудь.
То була хвилина, Коли з самим собою розірвав [Л. Толстой] — Із тим, колишнім (Рильський, Сад.., 1955, 30);
Казимир не одержував від мене відповіді на свої листи, а замість того напевне дістав повідомлення від батьків про те, що я з ним розірвала (Вільде, На порозі, 1955, 159);
// Рішуче відмовлятися від чого-небудь, зрікатися чогось.
— Коли б швидше видужати і тоді розірвати з минулим (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40);
В багатьох країнах виникли комуністичні партії, які розірвали з опортуністичним II Інтернаціоналом (Рад. Укр., 4.XI 1954, 3).
6. перех., перен. Знищувати те, що обмежує чиюсь свободу, самостійність, що є обтяжливим для кого-небудь.
Хто пута рабства розрива, Мечем свободи добува? (Граб., І, 1959, 489);
Отак у келії правдивий Іван Гус думав розірвать Окови адови!.. і диво, Святеє диво показать Очам незрящим [незрячим] (Шевч., I, 1963, 263);
І встане велетень з землі, розправить руки грізні, і вмить розірве на собі усі дроти залізні (Л. Укр., І, 1951, 460).
РОЗРИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., РОЗРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.
1. Риючи, розкидати, розгрібати що-небудь.
Кури знову зграєю сходяться, сокотять,.. розривають гній своїми ніжками… (Мирний, I, 1954, 52);
Під ногами шелестіли цілі замети сухого покрученого листя. Насті вподобався той шелест, і вона зумисне розривала ногами купи сухого листя (Коцюб., І, 1955, 57);
Щоб зігрітись, він почав, наче скажений, розривати пальцями землю, одночасно човгаючи ногами й хитаючи головою (Трубл., І, 1955, 49);
// перен., розм. Абияк, недбало розкидати, щось шукаючи.
Став [Гонта]; розрива купу Ляхів мертвих: шука когось (Шевч., І, 1963, 136).
2. Риючи, відкидаючи землю, сніг і т. ін., робити заглиблення, яму.
Чорна вража сила, смерть її вхопи, бомбами розрила золоті степи (Сос., II, 1958, 195).
Словник української мови (СУМ-11)