розрубаний

РОЗРУ́БАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розруба́ти.

Пан алхімік притяг до печі щойно обпатраного барана, вже розрубаного й перемитого (О. Ільченко);

Святослав підняв угору обличчя й кілька разів махнув мечем так, що коли б хтось попав під нього, то був би враз розрубаний... (С. Скляренко);

Зорі-зоряниченьки, пісенька коліс, Кожанка розрубана на правому плечі, Опанасу байдуже, пагорок чи ліс. Ворога косити вдень чи уночі (А. Малишко).

2. у знач. прикм. Який має рубану (у 3 знач.) рану.

На тачанці поник розрубаною головою на кулемет коваль Максим (Ю. Яновський);

Гетьман спіткнувсь і на Ягеллу упав з розрубаним чолом... (В. Сосюра);

Сидір лежав у стерні долілиць, намагався підвестися, лівою рукою затискав розрубане плече (Ю. Мушкетик).

Словник української мови (СУМ-20)