розрізняти
РОЗРІЗНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що і без прям. дод.
1. Сприймати, розпізнавати що-небудь органами відчуттів.
Він розрізняв кожен звук, що даленів і затихав над селом (А. Турчинська);
Око людини розрізняє до чотирьох мільйонів відтінків (з наук.-попул. літ.);
Сонце в повнім блиску горіло на небі, повітря було ясне, і око могло докладно розрізнювати всі форми природи (О. Кобилянська);
Поклала [Тамара] поряд відношення з справжнім його підписом і порівняла з тим, що сама зробила – не можна розрізнити (А. Хижняк);
// Визначати, відрізняти за якимись ознаками.
Не можна вже було розрізнити – ворожнечі то обійми чи братерства (Г. Хоткевич);
В Європі кожен мисливець обов'язково має скласти іспит на вміння розрізнювати птахів у польоті (з газ.).
2. Встановлювати за певними особливостями, відмінностями, характерними рисами різницю між ким-, чим-небудь.
Розрізняли лише весну, літо, осінь та зиму, а добу ділили на день та ніч (М. Коцюбинський);
По корі можна розрізняти дерева (з навч. літ.);
Розняти близнят.
РОЗРІЗНЯ́ТИ², я́ю, я́єш, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що і без прям. дод.
Відокремлювати, відділяти одне від одного.
І сумно йшли броньовики, що розрізняли нас стіною, – нас і ворожії полки (В. Сосюра);
// Розлучати кого-небудь з кимсь.
– Мені шкода було розрізняти тебе з товаришем, з другом (Б. Грінченко);
Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою – Така доля моя! Люде гордії, злі Розрізнили, взяли Та повезли до прийому – Оддали в москалі! (Т. Шевченко);
В тюрмі ж їх в'язнів моментально розрізнили! Розсадовили по різних камерах (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)