розсатанілий
РОЗСАТАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
Дієпр. акт. до розсатані́ти.
Осяяний тріпотливим світлом лик богочоловіка дивився згори лагідно на сп'янілі і розсатанілі від злоби обличчя, позирав кохано на дітей своїх, за яких і розпинавсь на хресті (М. Старицький);
// у знач. прикм.
Їй мріється далеке небо безхмаре, білі розпечені палом мури, сліпуче сонячне сяйво й ревуча юрба, розсатанілі обличчя (М. Старицький);
Так ніби нічого й не сталося, не було пожеж і руїн, не було вбивств, не ревіли розсатанілі яничари (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)