розтирати
РОЗТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТЕ́РТИ, зітру́, зітре́ш; мин. ч. розте́р і розіте́р, ла, ло; док., що.
1. Розминаючи або тручи, подрібнювати що-небудь.
Гладкий розтирає в шкарубкій долоні землю і нюхає (О. Довженко);
Он дядько, схилившись над землею, розтирає між долонями колоски й сипле в рот зерно (О. Полторацький);
Під рукою в мене знайшлась фіолетова материнка, я розтерла її між пальцями і понюхала (Ірина Вільде);
// Розмішувати, розминати тверді речовини, додаючи рідину для одержання м'якої або напіврідкої маси.
Довго розтирає [Марія] фарбу, але внутрішньо ніяк не може перемогти відчуття, що робота сьогодні не клеїтиметься (М. Слабошпицький);
Промитий і добре розмочений мак розтирають у фарфоровій ступці (з наук.-попул. літ.).
2. Водячи чим-небудь по шкірі, робити масаж, знімати біль і т. ін.
– От поїду, підлікуюся... – Лариса Петрівна скривилася болісно, та враз подолала себе і взялася розтирати хвору ногу (М. Олійник);
Дітлахи тим часом оточили поводиря. Розтерли руки, розкутали, спитали, як звати (Василь Шевчук);
Дуже важливо після ванни добре розтерти тіло дитини мохнатим рушником до легкого почервоніння (з наук. літ.);
// Втирати в шкіру з лікувальною метою рідку або напіврідку речовину.
Жінка .. напувала хворого гарячим чаєм з молоком, розтирала баранячим салом і обкладала торбинками гарячого піску (З. Тулуб).
3. Тертям під час ходіння, бігу, важкої роботи і т. ін. пошкоджувати (шкіру тіла).
Розтерти ногу.
4. Розмазувати що-небудь по якійсь поверхні.
– Козакові все треба вміти, – казав він, розтираючи по днищу розтоплену смолу,- і як лагодити човна, і як стріляти з мушкета, і як орудувати шаблею (С. Добровольський);
Кожний з актьорів [акторів] мочав пальцем спершу в одну череп'яну мисочку з водою, потім у другу з червоною фарбою і .. навмання розтирав у себе по лиці всею [всією] долонею (В. Винниченко);
Розенберг почав принюхуватись до рідини, дав те саме зробити Слинькові. Потім умочив палець і поволі розтер рідину на долоні (Ю. Шовкопляс).
◇ Плю́нути (наплюва́ти) і розте́рти див. плю́нути;
(1) Розтира́ти / розте́рти (зіте́рти, сте́рти) на по́рох (у по́рох, на прах, у порошо́к) кого:
а) знищувати, розбивати вщент.
Дошкульно тіло краяли вітри, пронизували грози ятаганні, – але мене хоч в порох розітри – я знов перемагатиму в змаганні (Д. Луценко);
Гнів кипить в очах суворих, – Хай не лізе клятий ворог, – Розітрем його на порох (І. Нехода);
[2-й з прохачів:] Ти б їх скрушив, тих вражих монтанівців, стер би в порох! (Леся Українка);
// розправлятись з ким-небудь.
[Анна:] Ох, та й боюсь я його тепер! Боюсь, як найтяжчого ворога! І певно, що як він на нас завзявся, то зітре на порох, знищить, зруйнує (І. Франко);
б) нищівно викривати, критикувати кого-небудь.
Але в думці Горецький не мовчав. Він нищив своїх противників, громив їх впень, розтирав на порох, але вони про це нічого не знали (М. Ю. Тарновський);
Один хвалько шептав другому: – Ти ж тільки не кажи нікому, Як я піймав його на слові І трахнув у своїй промові! Я в порошок розтер його! – Кого? – Ну, та начальника ж свого (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)