розтирати

РОЗТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТЕ́РТИ, зітру́, зітре́ш; мин. ч. розте́р і розіте́р, ла, ло; док., перех.

1. Розминаючи або тручи, подрібнювати що-небудь.

Гладкий розтирає в шкарубкій долоні землю і нюхає (Довж., Зач. Десна, 1957, 433);

Он дядько, схилившись над землею, розтирає між долонями колоски й сипле в рот зерно (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 119);

Під рукою в мене знайшлась фіолетова материнка, я розтерла її між пальцями і понюхала (Вільде, На порозі, 1955, 133);

// Розмішувати, розминати тверді речовини, додаючи рідину для одержання м’якої або напіврідкої маси.

Промитий і добре розмочений мак розтирають у фарфоровій ступці (Укр. страви, 1957, 240).

◊ Розте́рти на (у) по́рох див. по́рох¹.

2. Водячи чим-небудь по шкірі, робити масаж, знімати біль і т. ін.

— От поїду, підлікуюся… — Лариса Петрівна скривилася болісно, та враз подолала себе і взялася розтирати хвору ногу (М. Ол., Чуєш.., 1959, 66);

Дуже важливо після ванни добре розтерти тіло дитини мохнатим рушником до легкого почервоніння (Хвор. дит. віку, 1955, 129);

// Втирати в шкіру з лікувальною метою рідку або напіврідку речовину.

Жінка.. напувала хворого гарячим чаєм з молоком, розтирала баранячим салом і обкладала торбинками гарячого піску (Тулуб, В степу.., 1964, 8).

3. Тертям під час ходіння, бігу, важкої роботи і т. ін. пошкоджувати (шкіру тіла).

4. Розмазувати що-небудь по якійсь поверхні.

— Козакові все треба вміти,— казав він, розтираючи по днищу розтоплену смолу,— і як лагодити човна, і як стріляти з мушкета, і як орудувати шаблею (Добр., Очак. розмир, 1965, 84);

Розенберг почав принюхуватись до рідини, дав те саме зробити Слинькові. Потім умочив палець і поволі розтер рідину на долоні (Шовк., Інженери, 1956, 79).

◊ Плю́нути (наплюва́ти) і розте́рти — не звернути уваги на що-небудь незначне, дрібне, не варте хвилювань, турбот.

Він ще ніколи так багато не говорив .., а тепер чув, що слова самі вириваються з його грудей: — Люди добрі, на цю хитрість Варчука і Денисенка треба наплювати і розтерти! (Стельмах, II, 1962, 134).

Значення в інших словниках

1. розтирати — розтира́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розтирати — див. мазати  Словник синонімів Вусика
3. розтирати — -аю, -ає, недок., розтерти, -зітру, -зітреш; мин. ч. розтер і розітер, -ла, -ло; док., перех. 1》 Розминаючи або тручи, подрібнювати що-небудь. || Розмішувати, розминати тверді речовини, додаючи рідину для одержання м'якої або напіврідкої маси.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розтирати — РОЗТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТЕ́РТИ, зітру́, зітре́ш; мин. ч. розте́р і розіте́р, ла, ло; док., що. 1. Розминаючи або тручи, подрібнювати що-небудь. Гладкий розтирає в шкарубкій долоні землю і нюхає (О.  Словник української мови у 20 томах
5. розтирати — розтира́ти / розте́рти (зіте́рти, сте́рти) на по́рох (у по́рох, на прах, у порошо́к) кого. 1. Знищувати, розбивати вщент. Дошкульно тіло краяли вітри, пронизували грози ятаганні,— але мене хоч в порох розітри — я знов перемагатиму в змаганні (Д.  Фразеологічний словник української мови
6. розтирати — РОЗТИРА́ТИ (натискуючи на що-небудь, подрібнювати його на найдрібніші часточки, перетворювати на суцільну масу), ТЕ́РТИ, ПРОТИРА́ТИ, РОЗМИНА́ТИ. — Док.: розте́рти, проте́рти, розім'я́ти.  Словник синонімів української мови
7. розтирати — Розтира́ти, -ра́ю, -ра́єш; розте́рти, розітру́, -треш, -труть; розітри́, -трі́ть; розте́р, -те́рла  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)