розтрясати
РОЗТРЯСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТРЯСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. розтря́с, ла́, ло́; док., що, рідко.
1. Те саме, що розтру́шувати 1–3.
* Образно. А тепер над містом хуртовина Розметала, розтрясла вогні, І твоє обличчя в ластовинні Сниться тяжко й солодко мені (К. Герасименко);
// безос.
Так чогось розболілась [нога], аж не можна самій і через вулицю перейти .. – чи її дорогою розтрясло, чи лихо її знає! (Леся Українка);
– Чи не можна у вас пораненого покласти? Четвертий день веземо. Розтрясло його зовсім (Григорій Тютюнник).
2. перен., розм. Розвіювати, розганяти (думки, поганий настрій і т. ін.).
– Пане Стальський, видно, вам пан президент розтряс сумління, коли ви так попісніли? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)