розчулювати
РОЗЧУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЧУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., кого.
Виклика́ти в кого-небудь приємне почуття схвильованості, зворушеності.
Нехитра церемонія сердечно розчулює всіх (М. Грушевський);
Ніжність дитяча розчулювала його, і він думав про дітей: що вони їдять, що вони мають? (А. Турчинська);
Вона знала, що її Іван не терпить сліз, вони не розчулювали, а дратували його (М. Стельмах);
Факт, що хтось клопочеться про неї, взагалі подумав про неї, крім Василя, розчулив Лесю (Ірина Вільде);
// Сповнювати хвилюванням, зворушенням.
Не зіллям наговорним, не чарами знахарськими, а сльозами, щирим признанням, клятвою подружньої вірності розчулила вона Прохорове серце, повернула його до сім'ї (А. Шиян);
– дитинство людства минуло. Раніше люди були наївніші, їх легше було розчулити (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)