розчулюватися
РОЗЧУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., РОЗЧУ́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док.
Ставати приємно схвильованим, зворушеним.
Тимко м'яв у руках шапку, а вона димом снарядним пахла. – Прощай, Марку .. Марко захлипав під сосною, а Тимко побіг з автоматом у сніговий крутіж: не в його характері було розчулюватися (Григорій Тютюнник);
Нині розчулююся, зустрічаючись із неозорими просторами тундри, яку в ті гіркі роки .. щиро полюбив (Р. Іваничук);
Груня частує, припрошує діда Клима, старий розчулився з тої уваги (К. Гордієнко);
У Катерини навіть сльози на очах з'явилися, так вона розчулилась (Л. Первомайський);
Втомлене сонце поволі занурювалося у далекі втаємничені плеса. – Ідилія! – розчулився приятель (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)