розштовхувати
РОЗШТО́ВХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗШТОВХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що, розм.
1. Штовхати, відпихати в різні боки, звільняючи собі дорогу, прохід і т. ін.
Розштовхуючи натовп, Ярема кинувся до ґанку (П. Кочура);
Дерева, кущі, трава, навіть ледь проросле з набубнявілого зерня паростя – усе, безжально розштовхуючи одне одного, пнулося вгору (В. Дрозд);
– Моя черга, – засміялась Надія і вже розштовхала тих, що стояли попереду (В. Логвиненко).
2. Смикаючи, будити.
– Тимку, вставай! Світає вже,- розштовхувала Уляна сплячого сина, стягаючи з нього рядно (Григорій Тютюнник);
Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза .. – Лізь, кажуть тобі, на віз! (П. Куліш);
– Примостився скраєчку – і як у прірву провалився [заснув]... Ти чого мене не розштовхала, як вранці бігла? (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)