розізлений
РОЗІ́ЗЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розізли́ти.
То й що? Розізлена браком власної оригінальності, вирішила кинути [сказати] бодай щось (П. Загребельний).
2. у знач. прикм. Який розізлився, перебуває у стані роздратування.
– Та плюнь-бо ти, кумо, на них [жаб]! – скрикнув розізлений Шлендріян. – Будеш ти з усяким хробаччям панькатись (І. Франко);
Набігло відразу кілька десятків розізлених, заслинених бороданів (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)