розізлений
РОЗІ́ЗЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розізли́ти.
2. у знач. прикм. Який розізлився, перебуває у стані роздратування.
— Та плюнь-бо ти, кумо, на них [жаб]! — скрикнув розізлений Шлендріян. — Будеш ти з усяким хробаччям панькатись (Фр., III, 1950, 118);
Набігло відразу кілька десятків розізлених, заслинених бороданів (Загреб., Диво, 1968, 287).
Словник української мови (СУМ-11)