роз'їдати
РОЗ'ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗ'Ї́СТИ, ї́м, їси́; док., що.
1. Знищувати що-небудь, поїдаючи (про міль, черв'яків і т. ін.).
Зійшла би, може, силочка в могилу, черв'як би роз'їв гороподібні м'язи, .. але от не попустив господь дару погибнути (Г. Хоткевич);
* Образно. [Парвус:] Волію я мучителя Нерона над ворога такого, що вбиває не тіло, тільки дух, що роз'їдає нам віру нишком, наче міль одежу (Леся Українка);
// Руйнувати, розчиняючи, окислюючи.
– Вода солона, роз'їдає ізоляцію... (О. Гончар);
Кислота роз'їдала метал, залишаючи видряпаний візерунок (із журн.);
Роз'їдає землю ерозія, руйнуються береги [Десни] (із журн.);
* Образно. І роки шукають, і роки блукають, А спогади ржею серця роз'їдають (О. Олесь);
// Руйнувати, вивітрюючи, вимиваючи і т. ін.
Як старіються речі від виснаги й років великих, Гублячи частку по частці (немовби ті скелі гранітні, Що роз'їдає їх море солоне), ми теж не побачим (М. Зеров);
// Руйнувати тканини тіла, викликаючи в них загноювання.
Їдка порохнява, що стояла в хаті, як мати тче, роз'їдала груди (К. Гордієнко);
Важка хвороба роз'їдала Кузьміну ногу (Ю. Збанацький);
Каустик кріпкий, тіло живе за хвилину роз'їсть (М. Трублаїні);
* Образно. Віспа порябила лиця жовті, Доброти у серці не роз'їла (І. Драч);
// також кого і без дод., перен. Згубно діяти, впливати на кого-небудь (про досаду, жаль, тугу, бездушність, егоїзм і т. ін.).
– Ти чого не спиш? – запитав його Тимко. – Досада роз'їдає (Григорій Тютюнник);
Очі його закриті, й тільки туга, туга велика роз'їдає груди (Г. Хоткевич);
Егоїзм, раціоналізм, меркантилізм, – усе це дітища індивідуалізму, знаряддя, за допомогою яких він роз'їдає людину, робить її аморальною (з наук.-попул. літ.);
На вчинки його, здається мені, впливає інша хвороба, що звила собі кубельце в самому серці, роз'їдає совість, туманить зір, – благодушність (Я. Гримайло);
Короткочасні романи [з жінками] роз'їдали мою душу, як шашіль дерево (В. Дрозд).
2. перен. Вносити розлад, хаос у що-небудь.
Пияцтво є найлютішим ворогом, який роз'їдає трудовий колектив (з газ.);
Реквізиції, безчинства, грабунки – було .. те, що роз'їло денікінську армію (О. Гончар).
3. перев. док., розм. Надмірно споживаючи їжу, зробити повним, огрядним (тіло, обличчя і т. ін.).
Хай подивляться, яку він морду тут у нас роз'їв... на Оленчукових харчах (О. Гончар).
4. розм., рідко. З'їдати що-небудь відразу, повністю.
І зараз всіх порозганяв [Різак], Щоб ласощів не роз'їдали; Хазяйнувати сам почав (Л. Глібов).
◇ (1) Роз'їда́ти ду́шу (д) див. я́три́ти.
Словник української мови (СУМ-20)