рококо
РОКОКО́, невідм., с.
Архітектурний і декоративний стиль XVIII ст., який виник у Франції і відзначається вишуканою складністю форм і вигадливим орнаментом.
У другій половині XVIII століття поширюється декор в стилі рококо та класицизму – емалеві мініатюри на чистому і на молочному склі, яке імітувало фарфор (з наук. літ.);
Оригінальна, майже артистично в стилю [стилі] рококо виконана тріумфальна брама з брил різнобарвного земного воску (І. Франко);
В 1765 р. перебував катедру [кафедру] тодішній архієпископ Сєраковський у стилі пізнього бароко і рококо (І. Крип'якевич).
Словник української мови (СУМ-20)