рокіт
РО́КІТ, коту, ч.
1. Розкотисті звуки, що зливаються в монотонне звучання.
Грім двобою рокотом могутнім відгримів звитяжно над Дніпром (І. Гончаренко);
Вітрець дихнув, Почувся рокіт грому, І дощ полив затоптані поля (П. Воронько);
// Шум моря, річки, хвиль.
Внизу під нами чорніє море. Чути шум і рокіт (Ю. Яновський);
Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (М. Нагнибіда);
Він вслухався в рокіт хвиль (Н. Рибак);
// Монотонний, глухий, приглушений гуркіт працюючих машин, механізмів і т. ін.
Трепетний вітер доніс з поля далекий рокіт трактора (І. Цюпа);
Бабуся саме порівнялася з руїнами собору, коли вгорі зарокотало знайомим рокотом: два “мессершмітти” заходили на бомбардування (І. Багряний);
Мотори гули глухо, одноманітно, і він задрімав потихеньку під цей могутній монотонний рокіт (В. Собко);
// Звуки оркестру, музичних інструментів.
Дрібно бив барабан. Загрозливий рокіт зростає. Розкати грімкіші й грімкіші (М. Бажан);
В ній [українській мові] гомін Дніпра-Славути, Дібров віковічний шум, .. І рокіт бандур над шляхом (Л. Забашта);
// Низьке звучання голосу або приглушений шум багатьох голосів.
Несподівано у відповідь чує [отець Миколай] рокіт басовитого сміху. Отець Вікентій, відкинувшись могутнім станом, так регоче, що на його очах починають ворушитися сльози (М. Стельмах);
Прокотився зловісний і в той же час тріумфальний рокіт: “Барбаров!” (І. Багряний);
* Образно. Вслухайтеся, земле і небо, У рокіт страждань моїх (В. Симоненко).
2. рідко. Мелодійні переливчасті звуки.
Чудовий рокіт солов'я Розлігся навкруги... (В. Поліщук);
З лозняку, там, нижче, линув рокіт солов'їних голосів (М. Грушевський).
Словник української мови (СУМ-20)