рокіт

РО́КІТ, коту, ч.

1. Розкотисті звуки, що зливаються в монотонне звучання.

Грім двобою рокотом могутнім відгримів звитяжно над Дніпром (І. Гончаренко);

Вітрець дихнув, Почувся рокіт грому, І дощ полив затоптані поля (П. Воронько);

// Шум моря, річки, хвиль.

Внизу під нами чорніє море. Чути шум і рокіт (Ю. Яновський);

Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (М. Нагнибіда);

Він вслухався в рокіт хвиль (Н. Рибак);

// Монотонний, глухий, приглушений гуркіт працюючих машин, механізмів і т. ін.

Трепетний вітер доніс з поля далекий рокіт трактора (І. Цюпа);

Бабуся саме порівнялася з руїнами собору, коли вгорі зарокотало знайомим рокотом: два “мессершмітти” заходили на бомбардування (І. Багряний);

Мотори гули глухо, одноманітно, і він задрімав потихеньку під цей могутній монотонний рокіт (В. Собко);

// Звуки оркестру, музичних інструментів.

Дрібно бив барабан. Загрозливий рокіт зростає. Розкати грімкіші й грімкіші (М. Бажан);

В ній [українській мові] гомін Дніпра-Славути, Дібров віковічний шум, .. І рокіт бандур над шляхом (Л. Забашта);

// Низьке звучання голосу або приглушений шум багатьох голосів.

Несподівано у відповідь чує [отець Миколай] рокіт басовитого сміху. Отець Вікентій, відкинувшись могутнім станом, так регоче, що на його очах починають ворушитися сльози (М. Стельмах);

Прокотився зловісний і в той же час тріумфальний рокіт: “Барбаров!” (І. Багряний);

* Образно. Вслухайтеся, земле і небо, У рокіт страждань моїх (В. Симоненко).

2. рідко. Мелодійні переливчасті звуки.

Чудовий рокіт солов'я Розлігся навкруги... (В. Поліщук);

З лозняку, там, нижче, линув рокіт солов'їних голосів (М. Грушевський).