рокіт

РО́КІТ, коту, ч.

1. Розкотисті звуки, що зливаються в монотонне звучання.

Грім двобою рокотом могутнім відгримів звитяжно над Дніпром (Гонч., Вибр., 1959, 213);

Вітрець дихнув, Почувся рокіт грому, І дощ полив затоптані поля (Воронько, Тепло.., 1959, 145);

// Шум моря, річки, хвиль.

Внизу під нами чорніє море. Чути шум і рокіт (Ю. Янов., II, 1958, 26);

Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (Нагн., Вибр., 1950, 68);

Він вслухався в рокіт хвиль (Рибак, Що сталося.., 1947, 137);

// Монотонний, глухий, приглушений гуркіт працюючих машин, механізмів і т. ін.

Трепетний вітер доніс з поля далекий рокіт трактора (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 65);

Мотори гули глухо, одноманітно, і він задрімав потихеньку під цей могутній монотонний рокіт (Собко, Граніт, 1937, 62);

// Звуки оркестру, музичних інструментів.

Дрібно бив барабан. Загрозливий рокіт зростає. Розкати грімкіші й грімкіші (Бажан, Роки, 1957, 258);

В ній [українській мові] гомін Дніпра-Славути, Дібров віковічний шум,.. І рокіт бандур над шляхом (Забашта, Вибр., 1958, 48);

// Низьке звучання голосу або приглушений шум багатьох голосів.

Несподівано у відповідь чує [отець Миколай] рокіт басовитого сміху. Отець Вікентій, відкинувшись могутнім станом, так регоче, що на його очах починають ворушитися сльози (Стельмах, І, 1962, 410);

*Образно. Вслухайтеся, земле і небо, У рокіт страждань моїх (Сим., Земне тяжіння, 1964, 13).

2. Мелодійні переливчасті звуки.

Чудовий рокіт солов’я Розлігся навкруги… (Пол., Вибр., 1968, 181).