ростити
РОСТИ́ТИ, рощу́, рости́ш, недок.
1. що. Вирощувати, розводити що-небудь.
Лукаш усе садовину ростив та кохав, та тим собі й тішився (Марко Вовчок);
Той, хто любить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює – для століть! (М. Рильський);
Для майбутніх садів він ростив дерева (М. Нагнибіда);
* Образно. Микола [Біденко] любить вирощувати квіти. А ще він захоплюється поезією, вміє її ростити сам (з наук.-попул. літ.).
2. кого. Ходити за ким-небудь, доглядати когось, турбуючись про здоров'я, виховання, розвиток, харчування і т. ін.
– Доню моя, доню моя, Цвіте мій рожевий! Як ягодку, як пташечку, Кохала, ростила (Т. Шевченко);
[Печариця:] Батько – велике слово, велика річ! Він тебе годував, ростив... на добру путь напучував... (Панас Мирний);
Ростила сина, викохувала, маленьким в любистку та м'яті купала (В. Козаченко);
Як би він хотів .. жити біля такого ставочка, ходити за плугом, ростити дітей і забути усе-усе на світі (М. Стельмах);
– Мої товариші сильніші за мене, бо їх ростили батьки – робітники та селяни... (Г. Хоткевич);
// кого, що. Сприяти вдосконаленню, розвиткові кого-, чого-небудь.
Він сидить з блокнотом та олівцем в руках і дивиться на свою роту, яку плекав, навчав, ростив, як мати своїх дітей (О. Гончар);
// кого. Розвивати в комусь які-небудь риси характеру, поведінки і т. ін.
І синів ти відважних ростила не для горя, тортур і ярма (В. Сосюра).
3. що, перен. Безперервно збільшувати кількість, обсяг, розмір і т. ін.
І сорочку, і штани, .. і рушники на стінах у хаті ростила, ткала, шила, а потім і прала щотижня моя мати (В. Минко);
// Посилювати, зміцнювати що-небудь.
От стоїть він і ростить злобу в собі (Г. Хоткевич);
І кожен з нас в душі ростив бажання Іти вперед, на захід, до мети! (Г. Бойко).
Словник української мови (СУМ-20)