рубнути
РУБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого і без дод.
Однокр. до руба́ти 1–5, 7.
[Тетяна:] Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. (І. Карпенко-Карий);
Офіцер мов збожеволів. Він .. підскочивши до Явтуха, зо всього розмаху рубнув його шаблею (В. Винниченко);
І враз відсічена петля Безсило впала у поля. Козак-нетяга у долині Рубнув її (М. Стельмах);
Він уп'явся в неї колючими зеленими очима, аж подався наперед: – Запам'ятайте! – підняв руку і рубнув нею в повітрі. – Все, що тут робили, писали, говорили – забудьте!.. Нікому ні слова... (А. Хижняк);
– Тихіше!.. – А-а, кат би взяв цю тишу! – рубнув [Тарас] об стіл ребром долоні. Проте понизив голос: Набридло жити пошепки (Василь Шевчук);
Рвійно рубнула [Варка] рукою на сина (Г. Колісник);
Він присунув ближче табуретку, покрутив свої русяві відстовбурчені вуса і рубнув прямо: – Мені потрібні патрони (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)