рубнути
РУБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до руба́ти 1-5, 7.
І враз відсічена петля Безсило впала у поля. Козак-нетяга у долині Рубнув її (Стельмах, Жито.., 1954, 91);
Він уп’явся в неї колючими зеленими очима, аж подався наперед: — Запам’ятайте!— підняв руку і рубнув нею в повітрі. — Все, що тут робили, писали, говорили — забудьте!.. Нікому ні слова… (Хижняк, Тамара, 1959, 75);
[Тетяна:] Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. (К.-Карий, І, 1960, 149);
Він присунув ближче табуретку, покрутив свої русяві відстовбурчені вуса і рубнув прямо: — Мені потрібні патрони (Мик., II, 1957, 298).
Словник української мови (СУМ-11)