руїнний
РУЇ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до руї́на 1.
У бетонних буреломах все узбережжя. Велетень якийсь, Геракл XX віку, бився тут з морем, і зосталось побойовище: багатотонне груддя залізобетону, як після бомбування, лежить вподовж берега в руїнному хаосі (О. Гончар).
2. Те саме, що руйнівни́й.
Здається, що нагромаджені засоби руїнної матерії пруться, тиснуть велетня [хмару] і що він гнеться та стогне під їх вагою (І. Франко);
Часами здавалось, що ця руїнна неситість, нестримна насильність починає вичерпуватись (М. Грушевський);
Ні урагану злого міць руїнна, Ні буйства вод старого Тіберіна, Що стільки раз вставав на тебе [Риме] він, Не збили гордої твоєї вроди, І навіть прах святих твоїх руїн Ще вабить владарів, сліпить народи (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)