рідня
РІДНЯ́, і́, ж.
1. збірн. Чиїсь родичі близькі або далекі.
[Горпина:] Розтривожили ви мене піснями. Плачу я, що мене моя рідня цурається (І. Нечуй-Левицький);
Мало не всі з присутніх когось із рідні отоді втратили: Гармаші – батька, дядько Мусій – племінницю.., у Тимка на засланні батько (А. Головко);
* У порівн. Було так цікаво слухати, коли бабуся, наче з ріднею, розмовляє з деревами (М. Стельмах).
2. кому, розм. Родич або родичка кому-, чому-небудь.
– Та я оце зроду не буду його годувати! Що він мені?! Рідня? (М. Коцюбинський);
Безстрашний і грізний Кибальчич доводиться далекою ріднею їхній сім'ї (М. Стельмах);
– Який він там у тебе не є, але він тобі таки батько: рідня найрідніша! (О. Гончар);
// перен. Який має у певному відношенні подібність до когось, чогось, схожість з ким-, чим-небудь.
Пуста голова – баранові рідня (прислів'я).
Словник української мови (СУМ-20)