різьба
РІЗЬБА́, и́, ж.
1. Мистецтво вирізування малюнка, візерунка на якому-небудь твердому матеріалі.
[Єгиптянин:] Либонь, що я б не мури малював, різьби, малярства, будівництва вчився б (Леся Українка);
У шкільні роки О. Гаврилюк виявив здібності до малювання, ліплення, різьби, музики і віршування (з навч. літ.).
2. Малюнок, візерунок, вирізаний на якому-небудь твердому матеріалі.
І кожна цегла, статуя, колона, мережечка, різьба і малювання незримими устами промовляє: “Мене створив єгипетський народ” (Леся Українка);
Як цяцька, красувався на цегляному підмурку будинок з ганком, оторочений навкруг дерев'яною різьбою (М. Стельмах);
* У порівн. Обриси дальнього лісу, хат були чіткими, наче свіжа різьба (М. Стельмах).
3. техн. Гвинтова канавка на циліндричній або конічній поверхні чого-небудь.
Досить часто на токарних верстатах доводиться нарізати різьбу (з наук. літ.);
Іван Кіндратович Степ запропонував новий пристрій для розточки внутрішньої стрічкової різьби (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)