різьба
РІЗЬБА́, и, ж.
1. Мистецтво вирізування малюнка, візерунка на якому-небудь твердому матеріалі.
[Єгиптянин:] Либонь, що я б не мури малював, різьби, малярства, будівництва вчився б (Л. Укр., II, 1951, 245);
У шкільні роки О. Гаврилюк виявив здібності до малювання, ліплення, різьби, музики і віршування (Іст. укр. літ., II, 1956, 611).
2. Малюнок, візерунок, вирізаний на якому-небудь твердому матеріалі.
І кожна цегла, статуя, колона, мережечка, різьба і малювання незримими устами промовляє: «Мене створив єгипетський народ» (Л. Укр., І, 1951, 253);
Як цяцька, красувався на цегляному підмурку будинок з ганком, оторочений навкруг дерев’яною різьбою (Стельмах, II, 1962, 367);
*У порівн. Обриси дальнього лісу, хат були чіткими, наче свіжа різьба (Стельмах, II, 1962, 333).
3. техн. Гвинтова канавка на циліндричній або конічній поверхні чого-небудь.
Досить часто на токарних верстатах доводиться нарізати різьбу (Різальні інстр.., 1959, 63);
Іван Кіндратович Степ запропонував новий пристрій для розточки внутрішньої стрічкової різьби (Ткач, Арена, 1960, 34).
Словник української мови (СУМ-11)