самосуд
САМОСУ́Д, у, ч.
1. Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині, а також над людиною іншої раси через расову ворожнечу, здійснювана, як правило, натовпом або групою осіб.
Вияви селянського самосуду проривалися тоді досить часто (І. Франко);
Почався самосуд. Марка били з усіх боків, він падав під кулаками, як м'яч (І. Микитенко);
Від самосуду Чугая врятував Ничипір Сніп (М. Зарудний);
Великого поширення набув [у США] збережений до нашого часу “суд Лінча” – жорстока розправа над негром з допомогою самосуду. Юрба білих за будь-яким вигаданим обвинуваченням хапає негра і карає його на смерть (з навч. літ.);
// у знач. присл. самосу́дом. Без відома властей і без суду; самочинно.
Глибокої осені дев'ятсот шостого року самосудом було страчено в Криничках Яреська Матвія (О. Гончар).
2. рідко. Те саме, що самосу́дник.
Куркульські самосуди У груди цілили мені (М. Нагнибіда).
Словник української мови (СУМ-20)