Значення в інших словниках
-
самосуд —
самосу́д іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
-
самосуд —
-у, ч. 1》 Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині. || у знач. присл. самосудом. Без відома властей і без суду; самочинно. 2》 рідко. Те саме, що самосудник.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
самосуд —
САМОСУ́Д, у, ч. 1. Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині, а також над людиною іншої раси через расову ворожнечу, здійснювана, як правило, натовпом або групою осіб.
Словник української мови у 20 томах
-
самосуд —
ПОКАРА́ННЯ (засіб впливу на того, хто вчинив якийсь злочин, має якусь провину тощо), КА́РА, ПОКУ́ТА, ПОКА́РА поет., книжн., КА́РНІСТЬ заст.; РОЗПРА́ВА (жорстоке або несправедливе); ЕКЗЕКУ́ЦІЯ заст. (тілесне); ПРОЧУХА́Н розм., ТЮ́ЖКА розм., БІЙ заст.
Словник синонімів української мови
-
самосуд —
Самосу́д, -ду, -дові; -су́ди, -су́дів
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
самосуд —
САМОСУ́Д, у, ч. 1. Самочинна розправа (без відома властей і без суду) над злочинцем чи запідозреним у злочині, а також над людиною іншої раси через расову ворожнечу, здійснювана, як правило, натовпом або групою осіб.
Словник української мови в 11 томах
-
самосуд —
Само́суд, -ду м. Самосудъ. К. ЦН. 184. Народнього самосуду герої. К. ЦН. 196. Крівавий самосуд. К. Дз. 55.
Словник української мови Грінченка