сатира
САТИ́РА, и, ж.
1. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на різкому, дошкульному висміюванні пороків, хиб, негативних явищ дійсності.
Нечуй-Левицький широко використовував гумор та сатиру як зброю для викриття потворних явищ буржуазного суспільства (з наук. літ.);
Сатира і гумор є основними засобами художнього зображення дійсності в соціально-побутових казках (з наук. літ.).
2. Твір літератури або мистецтва, в якому використано цей прийом.
Його [І. Франка] сатири.., видані окремими книжечками, ходили по всій Галичині (П. Колесник);
Гуморески й сатири незабутнього Остапа Вишні напоєні любов'ю до рідного народу, зненавистю до ворогів народу, жадобою мирного, красивого і справедливого життя (М. Рильський);
// Сукупність таких творів.
В українській літературі в середині XVIII ст. виникає віршова сатира соціального змісту, яка, безумовно, пов'язана з сатирою російською, насамперед Кантеміра (з навч. літ.);
Політична сатира.
3. Різка, уїдлива насмішка.
Злобная сатира стріляла із очей Невеличкого (І. Франко);
// на кого – що. Викриття, розвінчування когось, чогось.
Сатира І. Нечуя-Левицького на представників вищого духовенства посідає важливе місце у повісті “Хмари” (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)