сварливий
СВАРЛИ́ВИЙ, а, е.
Схильний до сварок.
А сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий (Марко Вовчок);
Бабуся Уляна була маленька на зріст, суха, вертлява і страшенно сварлива (Є. Кравченко);
* Образно. В Донець бігли сварливі, скуйовджені струмки й не могли перекричати один одного (О. Донченко);
* У порівн. Осінній день, немов сварлива господиня, Дощем холодним бубонить давно (М. Стельмах);
// Власт. такій людині.
Через свою сварливу вдачу й недбалість стратив панотець раз назавсіди всяку прихильність у їмості (Л. Мартович);
Тільки попади їй на язик. На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (О. Копиленко);
// Сповнений сварками.
Мова несподівано почала набирати небажаного, сварливого, навіть приперченого жартами характеру (Г. Коцюба);
Сварливу, затхлу атмосферу першою розрядила моя добренька рідненька матуся (О. Ковінька).
Словник української мови (СУМ-20)