сварливий
СВАРЛИ́ВИЙ, а, е. Схильний до сварок.
А сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий (Вовчок, І, 1955, 34);
Бабуся Уляна була маленька на зріст, суха, вертлява і страшенно сварлива (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 43);
*Образно. В Донець бігли сварливі, скуйовджені струмки й не могли перекричати один одного (Донч., IV, 1957, 169);
*У порівн. Осінній день, немов сварлива господиня, Дощем холодним бубонить давно (Стельмах, Жито.., 1954, 135);
// Власт. такій людині.
Через свою сварливу вдачу й недбалість стратив панотець раз назавсіди всяку прихильність у їмості (Март., Тв., 1954, 355);
Тільки попади їй на язик. На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (Коп., Навколо полум’я, 1961, 18);
// Сповнений сварками.
Мова несподівано почала набирати небажаного, сварливого, навіть приперченого жартами характеру (Коцюба, Нові береги, 1959, 422);
Сварливу, затхлу атмосферу першою розрядила моя добренька рідненька матуся (Ковінька, Кутя.., 1960, 143).
Словник української мови (СУМ-11)