святитель
СВЯТИ́ТЕЛЬ, я, ч., церк.
1. Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії, архієрея.
2. Той, хто провів своє життя в служінні Богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих.
Серед темних умовних ликів святителів та угодників несуть [ревнителі церкви] ще одне аж ніяк не праведне обличчя (О. Довженко).
(1) Святи́телі мої́!, у знач. виг., заст. – уживається для вираження переляку, здивування, радості тощо.
Ось як зашуміло, як заревло, як заскаженіло [на морі], – святителі ви мої! (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)