святитель

СВЯТИ́ТЕЛЬ, я, ч., церк.

1. Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії, архієрея.

2. Той, хто провів своє життя в служінні Богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих.

Серед темних умовних ликів святителів та угодників несуть [ревнителі церкви] ще одне аж ніяк не праведне обличчя (О. Довженко).

(1) Святи́телі мої́!, у знач. виг., заст. – уживається для вираження переляку, здивування, радості тощо.

Ось як зашуміло, як заревло, як заскаженіло [на морі], – святителі ви мої! (Остап Вишня).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. святитель — СВЯТИ́ТЕЛЬ, я, ч., церк. 1. Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії, архієрея. 2. Той, хто провів своє життя в служінні богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих. Словник української мови в 11 томах
  2. святитель — 1. Те саме, що єпископ; 2. див. архиєрей-святитель Словник церковно-обрядової термінології
  3. святитель — -я, ч., церк. 1》 Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії – архієрея. 2》 Той, хто провів своє життя в служінні Богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. святитель — святи́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  5. святитель — Святитель, -ля м. Святитель. І святитель не поможе, як іскажуть «Святий Боже!» Ном. № 8248. Словник української мови Грінченка