1. Словник української мови в 11 томах

святитель

СВЯТИ́ТЕЛЬ, я, ч., церк.

1. Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії, архієрея.

2. Той, хто провів своє життя в служінні богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих.

Серед темних умовних ликів святителів та угодників несуть [ревнителі церкви] ще одне аж ніяк не праведне обличчя (Довж., І, 1958, 43).

Святи́телі [мої́]!, у знач. виг., заст. — уживається для вираження переляку, здивування, радості тощо.

Ось як зашуміло, як заревло, як заскаженіло [на морі], — святителі ви мої! (Вишня, І, 1956, 187).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. святитель — святи́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. святитель — 1. Те саме, що єпископ; 2. див. архиєрей-святитель Словник церковно-обрядової термінології
  3. святитель — -я, ч., церк. 1》 Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії – архієрея. 2》 Той, хто провів своє життя в служінні Богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. святитель — СВЯТИ́ТЕЛЬ, я, ч., церк. 1. Урочиста назва вищої особи духовної ієрархії, архієрея. 2. Той, хто провів своє життя в служінні Богу й після смерті визнаний небесним заступником віруючих. Словник української мови у 20 томах
  5. святитель — Святитель, -ля м. Святитель. І святитель не поможе, як іскажуть «Святий Боже!» Ном. № 8248. Словник української мови Грінченка