святковий
СВЯТКО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до свя́то¹ 1, 3–5.
[Паріс:] Чого ж такі сумні? [1-й вартовий:] Потіхи мало на-го́лодно й на-су́хо тут стояти в святковий день (Леся Українка);
// Який буває, який влаштовують під час свят.
На мітинг ходили разом, а потім всією родиною за святковий стіл сіли (М. Зарудний);
Мати й сестра терпляче, урочисто ждуть, поки юний господар почне святкову вечерю (О. Гончар);
Святковий вечір;
Святкова ялинка;
// у знач. ім. святко́ве, вого, с. Святковий одяг.
Шинкарка Параска, висока, гарна молодиця, одіта в святкове серед будня, наміряла хлопцеві горілки і почала розпитувати, нащо горілка (С. Васильченко).
2. Ошатний, небуденний.
Цілі юрми молодіжі [молоді], одягненої в святкову одіж, стояли на вулицях (М. Коцюбинський);
Білобороді аксакали робили нові і лагодили старі святкові сідла з полірованого дерева з костяною інкрустацією (З. Тулуб);
* Образно. Старий Дніпро замигтів у його пам'яті своїм вічним святковим простором (О. Довженко).
3. перен. Урочисто-радісний, піднесений.
Незважаючи на невдачу, настрій у всіх був бадьорий і святковий (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)