світок

СВІ́ТО́К, сві́тку́ і розм. сві́тка́, ч.

Пестл. до світ¹.

Гень, блись! Чи хмара то? то зіроньки світок? Ні, то синіє Дністр – то світло Акерману (Л. Боровиковський);

Уранці, чим світок, скочила, чи помогла в чому хазяйці, чи ні, зібралась, пішла [Ївга] до палати (Г. Квітка-Основ'яненко).

(1) Сві́тку мій:

а) пестливе звертання до кого-небудь.

Верховина, світку ти наш;

б) уживається для вираження подиву.

Намиста несуть до Ксені, світку! Молодий голубить, як лебідку (А. Малишко).

◇ (2) Сві́тка не ба́чити (д) див. ба́чити.

СВІТО́К, світку́, ч.

Зменш.-пестл. до світ².

Як багато гарного, характерного і навчаючого можна там найти, показує інтересна комедія Цеглинського “Шляхта ходачкова”, .. де він змалював нам живо і вірно один осібний світок (І. Франко);

– Така віхола крутить, що світку не видно (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. світок — сві́то́к 1 іменник чоловічого роду світло, світанок розм. світо́к 2 іменник чоловічого роду світ розм.  Орфографічний словник української мови
2. світок — I св`іт`оксвітку і розм. світка, ч. Пестл. до світ I. Світку [мій] — а) пестливе звертання до кого-небудь; б) уживається для вираження подиву. II світ`оксвітку, ч. Зменш.-пестл. до світ II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. світок — СВІ́ТО́К, сві́тку́ і розм. сві́тка́, ч. Пестл. до світ¹. Гень, блись! Чи хмара то? то зіроньки світок? Ні, то синіє Дністр — то світло Акерману (Бор., Тв.  Словник української мови в 11 томах
4. світок — Світо́к, -тка м. ум. отъ світ.  Словник української мови Грінченка