свіча
СВІЧА́, і́, ж.
Те саме, що сві́чка 1–3, 5.
Грубі свічі тихо топились, опливаючи воском, неначе сльозами (М. Коцюбинський);
У світлиці .. Тадей Станіславович запалює свічі і схиляється над своїм щоденником (М. Стельмах);
На стінці два разки намиста І твір, що виткали ткачі, Полтавська плахта зоряниста, Шовками шита при свічі (А. Малишко);
Юрко закачав рукави, упевнено підійшов до трактора. Заміряв пальне, перевірив електрообладнання, оглянув свічі (Є. Кравченко);
Толя раптом підкинув м'яч, підстрибнув і таку свічу вдарив, що у мене й картуз звалився з голови (І. Рябокляч);
* Образно. Ти пронесла крізь чорний сон століть Свічу свободи й вірності, Софіє! (М. Рильський);
Біля входу перед ним каштани Білі свічі вгору підняли (Л. Первомайський);
* У порівн. [Іван:] Глянеш кругом себе – рай та й годі! Зорі – як свічі воскові, води – немов срібло, за садами хат не видко (С. Васильченко).
Страсна́ сві́чка (свіча́) див. сві́чка.
◇ (1) Тако́го пошука́ти уде́нь, при я́сно́му со́нцеві та ще із свіче́ю (д) див. пошука́ти;
Як сві́чка (свіча́) див. сві́чка.
Словник української мови (СУМ-20)