свічадо
СВІЧА́ДО, а, с., заст., поет.
1. Дзеркало.
Донна Анна .. перебирає у скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо (Леся Українка);
* Образно. Ми допливли сюди, де граби Відбились у свічаді вод (Л. Дмитерко);
Нас двоє. І нам і світ не потрібен. Ми його сприймаємо лише як обрамлення, як свічадо нашої радості (Т. Масенко);
* У порівн. Удалині видніється крихітне, мов блакитне свічадо, озерце (з газ.).
2. Підвісний свічник для багатьох свічок.
Все тут було, як і колись: у сінях і переходах стояли важкі світильники, під стелею висіли свічада, камінь підлоги витертий був до блиску тисячами ніг (С. Скляренко);
При новому господарі в кабінеті нічого, крім портрета над головою, не змінилося – ті ж самі із позолотою м'які меблі, кришталеві богемського виробу свічада під високою стелею (Д. Бедзик);
* Образно. Спочатку затремтіли окремі вогники, їхні сліпучі іскри, розбризкуючись у повітрі, перекидалися з верху на верх [дерев], аж поки вся Синява не запалила свої мерехтливі свічада (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)