семеро
СЕ́МЕРО, сімо́х, числ. кільк., збірн.
Сім (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються у множині й можуть мати одиничне значення, а також з особовими займенниками у множині).
Один із сошкою, семеро з ложкою (прислів'я);
Недалеко від свого села її перестріло семеро хворих людей (М. Стельмах);
Бабця робила суворе лице й буркотіла: – Бігає [Маруся] світами не знати де, .. а ми їй тут маємо семеро обідів наставляти (Г. Хоткевич);
Семеро сухоребрих шкап спотикається по бруку (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)