сенс
СЕНС, у, ч.
1. Суть чого-небудь; зміст.
Ти мусиш признати, що вірші мої, безперечно, Кожен зосібна, відмінні і звуком, і внутрішнім сенсом (М. Зеров);
Данило ще не збагнув як слід самого сенсу пропозиції Флегонта (Ю. Смолич);
// Те, що відіграє особливу роль, має виняткове значення; сила.
Про що саме точно говорив Опанасові Чуприна чи Кравчина, на жаль, ми нічого не можемо сказати.., бо це треба було чути. В цьому весь сенс (О. Довженко).
2. Розумна підстава; рація (див. ра́ція²).
Експертиза запропонувала деякі зміни в будуванні шлюзів і гідростанції [Дніпрельстану]. Останню визнано за доцільне ставити ближче до берега, ніж раніше запроектовано. В цьому є сенс, бо зменшуються скельні роботи і, розуміється, здешевлюється будівництво (Г. Коцюба);
В словах Сидорчука є певний сенс (Ю. Бедзик);
– Я ж віддала тобі і серце, і життя, – Маєток свій оддам, полину за тобою .. – До яких ти Речей додумалась! Тут сенсу ані крихти! (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
// Доцільність, корисність чого-небудь.
Попихкуючи сигарою, Колінз уважно читав доповідну записку Горстмаєра про сенс і стан наукових досліджень (Н. Рибак).
3. Мета, основне призначення чого-небудь.
Кілька днів тому, коли стався був між ними розрив, думала [Таня] – не переживе. Життя без нього для неї одразу згасло, злиняло, втратило сенс (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)