сентенція
СЕНТЕ́НЦІЯ, ї, ж.
Вислів повчального характеру.
Балабуха ще довго виливав свої думи та сентенції, доки його сон не зміг (І. Нечуй-Левицький);
Саадієві слова, чи то будуть сентенції, чи то цілі вірші, не сходять у всіх людей з уст, наче якісь прислів'я (А. Кримський);
У короткому вірші мусить обов'язково бути стисла, виразна і викінчена думка: вона мусить стати якимось узагальненням, образом чи бодай маленькою філософською сентенцією (Т. Масенко);
Шульга продовжував дотримуватись своєї улюбленої сентенції: “Вчений без власної мислі наче хмара без дощу” (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)