сизокрилий

СИЗОКРИ́ЛИЙ, рідше СИЗОКРИ́Л, а, е, нар.-поет.

1. Який має сизі крила; із сизими крилами (уживається здебільшого як постійний епітет до голуба, орла і т. ін.).

Сивий голуб, сизокрилий, – Голубка сивіша... (з народної пісні);

Ой, чому ти не літаєш, Орле сизокрилий? (С. Руданський);

Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (В. Сосюра);

* Образно. Зашуми потоком новим, Сизокрила моя пісне..! (А. Малишко);

Галасливий, сизокрилий, Вечір тінями біжить (С. Крижанівський);

* У порівн. Думка край світа на хмарі гуля. Орлом сизокрилим літає, ширяє (Т. Шевченко);

// у знач. ім. сизокри́лий, лого, ч.; сизокри́ла, лої, ж. Птах із сизими крилами.

Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що вона Не зчулася, як минула і весна (Л. Глібов).

2. у сполуч. з ім. голуб, голубка, орел і т. ін. Уживається при ласкавому звертанні до кого-небудь.

Де ти, моя голубонько, Де ти, сизокрила, Нащо мене покинула, За що розлюбила? (з народної пісні);

[Батура:] Ех ти, орел сизокрилий... Яке щастя! (О. Корнійчук);

Ой, напій коня, Каре оченя, Сизокриле голуб'ятко, До побачення! (А. Малишко);

// у знач. ім. сизокри́лий, лого, ч.; сизокри́ла, лої, ж. Ласкаве найменування людини.

– Ось і дуб той кучерявий... Вона! Боже милий! Бач, заснула виглядавши, Моя сизокрила! (Т. Шевченко).

Словник української мови (СУМ-20)