синенький
СИНЕ́НЬКИЙ, а, е.
1. Пестл. до си́ній.
Вона кинула синеньку стрічку додолу і сказала: “Не хочу!” (Леся Українка);
Квіточки синенькі, біленькі, запашнеє зіллячко... (Г. Хоткевич);
// З синім відтінком, трохи синій.
Підклали свіжого хмизу, й сухі палички затріщали в синенькому полум'ї (С. Васильченко);
Сонце пригрівало, понад зеленим лугом слався синенький димок весняних випарів, гнав поперед себе гнилуватий болотяний душок (Григорій Тютюнник);
У спальні перед іконою божої матері тьмяно горіла синенька лампадка (А. Шиян).
2. у знач. ім. сине́нька, кої, ж., розм. У царській Росії – п'ятирублевий кредитний білет (назва за кольором).
По синенькій, дай-то боже, Коли заробили, Та, вертаючись додому, Й те уже зхарчили [витратили на їжу] (І. Манжура);
Хтось вивів Мар'яна в сіни і тихцем сказав: – Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)