синичка
СИНИ́ЧКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до сини́ця.
Несподівано здибав на галявині хлопчика з синичкою в руках (з казки);
Хмари кругом облягли – і поле у тінь уступило. Сумно синички примовкли (П. Тичина);
Пробує свій весняний голос невгамовна синичка. Пісенька у неї коротенька, одноманітна (О. Копиленко);
В березнячку пересвистувались зелені синички (Ю. Збанацький);
На цю годівницю сіла перша синичка, Зелененька, з жовтим животиком, в чорнім очіпочку (П. Дорошко);
* У порівн. Одна за одною вбігали знадвору жваві, мов синички, зовсім молоденькі сусідки (О. Гончар);
Кольорова дівчинка крутиться і щебече, як синичка (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)