синкліт
СИНКЛІ́Т, у, ч.
У стародавній Греції та Римі – збори вищих сановників.
Ублагала [мати] Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли (Т. Шевченко);
// Зібрання духовних осіб, духовенства.
– Та плював я на його анафему, – заспокоював Мічурін дружину, – Плював я на нього з усім його синклітом, чуєш? (О. Довженко);
// перев. ірон., жарт. Зібрання яких-небудь осіб.
З вестибюля головного корпусу вийшов Сергій Салагатов у супроводі комісара та всього медичного синкліту (Ю. Збанацький);
Усі схилилися над списочком, а Липський стривожено сказав: – Та тут цілий синкліт заколотників? (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)